Штефан відносився до молодшого покоління Rockers, до тих, які надавали перевагу міцним шоломам зі склопластику і периферійним оглядом не менше 105 градусів на кожну сторону і курткам черепаха перед банданами і косухами, спортивним мотоциклам з нереальними 1800 кубиками двигуна перед гарними чопперами. Вони відвідували спортивні зали і взагалі вели здоровий спосіб життя, уникаючи наркотиків та пива. Може тому, що і смерть була завжди ближча до них, ніж до тих пузатих бороданів, які, обвішані залізними шоломами, тевтонськими хрестами, прапорами конфедерації, плелися на своїх харлі 100–150 кілометрів на годину. Вони не ризикували померти від цирозу печінки, від чужого шприца, підхопивши ВІЛ-інфекцію або гепатит С, від ножа в горлянку у п’яній бійці. Їхня смерть, як правило, була швидша і більш жахлива.

Влітку 2003 вона підписала з Ruhrgas новий, тепер вже п’ятирічний контракт, зі збільшеною зарплатою, відпусткою і навіть невеличким пакетом акцій, так, на десерт. Йоган, він вже був для неї просто Йоган, так і сказав їй, що нікуди не відпустить, і якщо треба найме сіцілійських мафіозі. Вона вже тут звикла, і навіть пустила невеличке коріння, таке, як пускають баськи у літровій банці води. Їй було тут добре і спокійно, а далека Україна вже навіть лякала.

Виявляється, Тобіаса Скаарберґа у лікарні, а згодом і вдома, де він видужував вже після зняття гіпсу, відвідала муза. Маючи багато вільного часу, він переосмислив своє життя, і дійшов до висновку, що досить займатися справою, яка його мало цікавить. Його справжнім покликанням було проводити час у подорожах, тож він вирішив разом з друзями створити туристичний клуб, який би займався організацією екстремальних подорожей для багатих людей. Варіантів було безліч. На інтернет-форумі, де їхня група була зареєстрована, вже були такі запити. Один огрядний, судячи з фото на профілі, баварець, хотів відвідати плем’я африканських людожерів. Інший, худий та довгий чоловік з виглядом хворого на сухоти запитував, чи можливо організувати для нього з дружиною сходження на Джомолунгму. Ще одна пані хотіла заглибитися в нетрі пакистанських селищ. Тобіас, який мав за плечима і сходження на найвищі гори світу, і поїздки до савани, і подорожі по Мексиці, подумав, чому б і ні.

Tom: Aren't you scared you'll kill yourself if you crash?

Burt Munro: No... You live more in five minutes on a bike like this going flat out than some people live in a lifetime.

До практикантів у всіх установах ставляться однаково. Чи майже однаково. Тут можливі два варіанти. Або їм після невеличкої екскурсії підприємством дають якесь нескладне завдання на кшталт перебирання паперів в архіві або рознесення якихось обіжників по офісах, або ж навантажують нудною, важкою, але нескладною роботою (можу копати, можу не копати), яку не хочуть виконувати самі працівники. Боротися з цим годі.

У перший день виробничої практики для Ірени все так і виглядало. Заявку на проходження практики до університету надсилав Комерційний відділ, який займався купівлею і продажем газу по всій Європі. Але на час прибуття Ірени до Ессена в надрах цього відділу вирували шекспірівські пристрасті. Перевірка, яка була проведена незалежною аудиторською компанією, виявила серйозні проколи в його роботі. Ситуація погіршувалася тим, що останні роки компанія зазнавала значних збитків через падіння цін на нафту, з якої вироблявся Heizöl, тобто мазут, який був основним конкурентом газу на європейському ринку. І домогосподарства, і промислові підприємства переходили на мазут, відмовляючись від дорогого газу.  До іракської війни, яка все змінила з точністю до навпаки, ще залишався неповний рік.

Навчання у Німеччині Ірені вдавалося добре. Привчена до самодисципліни, володіючи основними навиками самоосвіти, вона без особливого клопоту склала більшість іспитів, які потрібно було скласти для здобуття ступеня маґістра. Відвідувала лекції тільки цікавих викладачів. Особливо їй подобалося те, що навчання передбачало виконання дуже багатьох практичних завдань, до того ж виконання у складі команди. Вона ніколи не була лідером, але, як правило, успіх її команди на добру третину складався саме з її зусиль.

Автобус фірми “Крафт-Райзен”, яким Ірена мала добратися до Ґьоттінґена, відбував з Приміського вокзалу. Поїздка в автобусі була така важка, водії та так званий гід – такі хамовиті, що більше вона до Німеччини автобусами не їздила. Лише рейсовим до Перемишля, а далі потягом до Вроцлава, звідти до Франкфурта-на-Одері, а там другим класом вже куди їй було потрібно. Можна було їхати і через Варшаву, але шлях через Вроцлав їй подобався більше, може через величезну площу Ринок у Вроцлаві. Вона нагадувала львівську, тільки збільшену у п’ять разів.

До автобуса її провів батько. Вона бачила, що коли автобус рушив остаточно, він відвернувся і витер сльози з очей. Мама теж хотіла її провести, але батько твердо сказав, що він поїде сам.

Спочатку у нього виникла думка просто вбити цього негідника, який не тільки позбавив життя двох людей, не тільки не вибачився перед родиною, але мав зухвалість звалити вину на його маму, на його маму, яка привела на світ його і його сестричку, яка вилікувала тисячі дітей, його маму, якій були вдячні батьки дітей у Мурманську, Пітері та Москві. Цього вурдалака, який ще й погрожував Андрєю Купцову…